Криза довіри до органів правопорядку в нашій державі сягнула критичної межі. Це засвідчили не тільки червневі виступи жителів Врадіївки на Миколаївщині проти кричущого свавілля міліціонерів та інші громадські рухи, викликані зловживаннями у правоохоронній сфері, а й реакція громадян на спробу влади силою придуши­­ти протестний рух на підтримку євроінтеграції України. Тих, хто вірить, що міліція здатна захистити їхні права та свободи, лише 1%; ця цифра - серед найнижчих рівнів довіри до правоохоронних органів у світі. Очевидно, що реформування останніх у нашій краї­­­­ні така сама нагальна проб­­лема, як і забезпечення незалежності суду та обмеження повноважень прокуратури. На цю тему Тиждень спілкувався з архітектором трансформації правоохоронних органів Чехії Яном Румлом.

У. Т.: У Чехословаччині після оксамитової революції 1989 року до влади прийшли представники опозиційної дисидентської еліти, тоді як в Україні біля керма опинилися колишні комуністи. Чому, на вашу думку, так сталося?

- По-перше, в нашій країні на 1989-й уже існувала структурована група дисидентів, яка у вирішальний момент перебрала вла­­ду. По-друге, після падіння комунізму було прийнято основні постулати демократії та правової держави, а відтак виник певний простір для дальшого реформування. Водночас ми спиралися на традиції Першої Чехословацької Республіки міжвоєнного періоду. Зокрема, Конституція, ухвалена нами в грудні 1992-го, цілком базувалася на Основному законі 1920 року. На момент дезінтеграції соціалістичного блоку в нас уже були чіткі уявлення про Першу ЧСР, тож ми могли спокійно використовувати її правові постулати. А Україна ще від 1920-х перебувала у складі Радянського Союзу, тож після його колапсу не могла спиратися на традиції власної національної державності.

У. Т.: Що послужило для вас стимулом пройти шлях від дисидента й журналіста до міністра внутрішніх справ Чехії?

- Ще за комуністів я для себе вирішив, що не хочу й не можу жити за такого режиму, і тому разом з однодумцями почав активно боротися проти тоталітаризму. Ясна річ, тиск влади й репресії правоохоронних органів були великими, однак я більш ніж переконаний, що людина, яка не готова йти на жертви заради свободи, нічого не досягне. 1989-й став у моєму житті переломним моментом, я зрозумів, що до керма в країні прийшла нова політична сила, настала свобода, і тому в перші роки існування демократичної Чехословаччини намагався всіляко сприяти розбудові нових інституцій.

У. Т.: На посаді міністра внутрішніх справ Чехії ви провели радикальну реформу правоохоронних органів, перетворивши їх із карально-репресивної машини на структуру європейського зразка. На яких засадах це відбувалося?

- Ці зміни ми здійснювали комплексно, в межах великих конституційних перетворень. Спочатку потрібно було створити міцні правові підвалини охорони прав людини в країні. Перед нами стояло основне завдання: відновити довіру громадян до право­охоронних органів, адже за комунізму суспільство повністю її втратило. Тоді виникло й питання, кого набирати на службу в поліцію та спецслужби: нових людей із демократичного табору, які нічого не тямлять у системі безпеки, чи старі кадри, які знаються на своїй справі, але сильно дискредитовані за часів тоталітаризму. Ми вирішили піти першим шляхом. Потім усю структуру правоохоронних органів потрібно було поставити під контроль, насамперед парламентський та публічний. Тож я дуже наполягав на тому, щоб у Чехії утвердилася свобода ЗМІ, аби громадяни дістали вільний доступ до інформації. Після цього нам довелося цілу низку підрозділів Міністерства внутрішніх справ трансформувати в цивільні й перетворити поліцію на аполітичний орган, аби політика ніяк не впливала на діяльність правоохоронних структур. У зв’язку з цим ми повністю змінили законодавчу базу, зокрема Кримінально-процесуальний кодекс, адже кардинальним чином змінився погляд на життя громадянина в державі.

Нам вдалося демілітаризувати багато сфер, що раніше належали до компетенції МВС. Зокрема, це стосується видачі віз, паспортів, водійських прав, нотаріальних документів, які перейшли до юрисдикції муніципалітетів. Було розформовано внутрішні війська, сили швидкого реагування, прикордонну охорону та політичну поліцію. Вся система поліції була децентралізована за регіона­­­ми, на загальнодержавному рівні залишилися тіль­­ки чоти­­ри підрозділи: боротьби з організованою злочинніс­тю, фінансови­­ми злочинами, наркоторгівлею та спеціальні служби.
Реформа правоохоронних органів була прямо пов’я­зана з реформою прокуратури та судів, чим займалися мої колеги з Міністерства юстиції. Насамперед ми змінили спосіб призначення суддів і гарантували їхню незалежність. Водночас прокуратура, яка за комуністичних часів була основним каральним органом, утратила частину повно­­важень і відтепер мала діяти в нових правових умовах. Якщо якась людина скоїла злочин, ми повинні були гарантувати їй усі права.

У. Т.: Як вдалося компенсувати нестачу фахового персоналу після створення правоохоронних органів фактично з нуля? Куди поділися старі кадри?

- Тут завдячуємо насамперед західним країнам, які організували багато семінарів та курсів для наших співробітників. У Чехію приїздили інструктори зі США, Великої Британії, Франції, Німеччини і проводили навчан­­ня з новими працівниками поліції, які мали замінити старий персонал. Звичайно, це зайняло певний час, але я вважаю, що ми обрали правильний шлях. Отож, коли в нашій країні, як і у всіх посткомуністичних, зросла злочинність, ми вже були до цього гото­­ві. Трохи гірша ситуація виявилася з економічними злочинами, бо їх розслідують дуже вузькопрофільні фахівці; тоді не ма­­ли змоги найняти їх, і навіть зараз у нас із цим певні проб­­леми.

Старі кадри залишили правоохоронні органи й пішли в приватне підприємництво або на пен­­сію за віком. Звичайно, багато з них зловживали своїм бізнесом, щоб розбагатіти й налагодити за "старими каналами" зв’язки з російськими фірмами, які зберігаються й нині. Але це вже справа нових спецслужб.

У. Т.: На порядку денному в Україні - реформа міліції, яка чисельністю своїх лав удвічі перевищує Збройні сили, виступаючи сьогодні інструментом захисту режиму Януковича, а не звичайних громадян. Що ви порадили б у реформуванні цієї сфери?

- Гадаю, схема реформ потрібна приблизно така сама, як у 1990-х роках у Чеській Респуб­ліці. У її основі - три базові речі: децентралізація, деполітизація та демілітаризація. Дуже важливо, щоб ці трансформації проводили демократи. Правоохоронним органам важливо усвідомити, що права людини є найголовнішими і що основне завдання силовиків - охороняти їх. Слід домогтися, щоб правоохоронці працювали на замовлення держави, а не політичних сил, які перебувають при владі. Водночас потрібно провести реформу юстиції, адже якщо немає відповідної правової бази, то змінити систему в міліції неможливо. А ще має бути гарантована свобода ЗМІ, щоб висвітлювати кричущі випадки в діяльності останньої.

У. Т.: На початку цього літа в Чехії спалахнув масштабний корупційний скандал, в епіцентрі якого опинився правоцентристський кабінет Петра Нечаса, що був змушений піти у відставку. Чому тривалий час чеські правоохоронні органи не перешкоджали тіньовим схемам в уряді?

- Свого часу прем’єр-міністр Петр Нечас здобув великий вплив на поліцію, розв’язавши їй руки, а згодом вона вже почала переслідувати його самого. Корупція - це наслідок кризи функціонування чеських політичних партій. Вони почали керуватись економічними мотивами, а відтак відбувалася приватизація пуб­­­лічного простору.

Однією із причин цієї кризи є закритість політичного класу, адже в нашій країні після падіння комунізму довгий час залишалась одна й та сама еліта, а до політичних партій не приходять нові люди, із яких сформувалася б наступна. Іншою причиною є малочисельність політсил у Чехії, які, на відміну від австрійських чи німецьких, не виробили демократичних механізмів ротації кадрів. Тому останнім часом успіх мають популістські партії на кшталт руху ANO мільярдера Андрея Бабіша, представники якого вважають, що "можуть правити всім світом".